Наприкінці вересня галузь, яка тримає на собі значну частину українського виробництва — від запчастин до готової техніки, — відзначає своє професійне свято. Цього року розмова напередодні Дня машинобудівника — не про цифри й звіти, а про людину, яка понад двадцять років займається виробництвом автобусів у Черкасах і водночас очолює обласне об'єднання роботодавців. Олександр Дорош — голова Черкаського обласного об'єднання організацій роботодавців і член Президії Федерації роботодавців України.
Шлях у машинобудуванні: не з кабінету, а з цеху
За освітою Олександр Дорош — фахівець із технології машинобудування. Після інституту він пройшов класичний виробничий шлях: спочатку хімічне підприємство, потім — автомобілебудівні заводи в Кременчуці, Луцьку і зрештою в Черкасах.
За ці роки він побачив, як влаштована промислова політика в інших країнах — і як її фактично не було в Україні:
«Держави, які хотіли зберегти й посилити власне виробництво, застосовували промисловий протекціонізм. Вони на законодавчому рівні та через державні програми створювали умови, за яких підприємства могли інвестувати в технології, обладнання й організацію виробництва. В Україні цього практично не відбувалося».
На початку 2000-х в Україні спробували прийняти програму розвитку автомобілебудівної промисловості, але після вступу до СОТ вона фактично втратила сенс. Тому, коли у 2021 році Олександр Дорош дізнався про ініціативу локалізації в публічних закупівлях, це стало для нього рішенням, якого промисловість чекала роками.
Як власник заводу став головою обласного об'єднання роботодавців
Про Федерацію роботодавців України Дорош знав давно, але долучився саме через програму локалізації:
«Коли я ознайомився з ініціативою щодо локалізації та особисто познайомився з гендиректором Русланом Іллічовим, то зрозумів: це саме той напрям, який потрібен для розвитку української промисловості».
Далі — збір підписів трудових колективів під зверненням до Верховної Ради щодо закону про локалізацію, кілька спільних програм — і пропозиція очолити Черкаське обласне об'єднання організацій роботодавців, що відбулося у 2021 році.
Сьогодні Олександр Дорош входить і до Президії ФРУ, де відповідає, зокрема, за напрям виробництва комерційного транспорту та співпрацю з Японією — з японськими брендами він працює ще з 2001 року.
Навіщо ФРУ регіональні осередки
Одна з тем, яку Олександр підкреслює найбільше, — це те, що Федерація свідомо не залишається «столичною» організацією.
«Ми розвиваємо Федерацію не лише як центральну організацію в Києві. У кожній області має бути сильний осередок, який працює з місцевою бізнес-спільнотою та владою і допомагає розв'язувати питання на регіональному рівні».
За його словами, це стандартна міжнародна практика — досвідом діляться федерації роботодавців Данії, Японії, Німеччини: сильний центральний офіс без потужних регіональних об'єднань не працює, бо саме на місцях найкраще видно реальні проблеми бізнесу.
На Черкащині, на порядку денному — насамперед дефіцит робітничих кадрів (10–20% залежно від підприємства), працевлаштування ветеранів, бронювання працівників і низка бюрократичних питань, які просто неможливо ефективно розв'язувати з Києва. Резерв для промисловості він бачить у трьох групах: молодь і студенти через дуальну освіту та практику на підприємствах, жінки — вже сьогодні є жінки-водійки й зварювальниці, — і ветерани.
Програма «Шкільний автобус» — не лише про дітей
Один із напрямів, за який у ФРУ відповідає безпосередньо Дорош, — програма «Шкільний автобус». І це, за його словами, показовий приклад того, як державне замовлення може системно підтримувати вітчизняне виробництво.
Ідея не нова: укрупнення шкіл дає кращу матеріально-технічну базу, але дітей потрібно звозити з навколишніх населених пунктів — а отже, громадам потрібен надійний транспорт. Проблема була не в ідеї, а в непередбачуваності фінансування.
«Раніше програма працювала нерівномірно: одного року фінансування було, іншого — майже не було. До третього кварталу виробники часто не знали, чи отримають замовлення».
Через Федерацію представники галузі кілька років домагалися, щоб тендери проводили не в серпні, напередодні навчального року, а з початку січня — щоб виробники могли планувати випуск заздалегідь. Сьогодні шкільні автобуси в Україні виробляють чотири підприємства, і, за словами Дороша, останні кілька років постачання відбувається планомірно. Частину фінансування покриває Європейський Союз, і принципова умова, на якій наполягає ФРУ, — обов'язкова локалізація виробництва, адже йдеться про бюджетні та міжнародні кошти, які мають працювати на українську економіку.
Локалізація як питання виживання галузі
Тема локалізації публічних закупівель — наскрізна для всієї розмови з Олександром Дорошем. Для нього це не абстрактна економічна політика, а конкретний механізм захисту робочих місць і виробничих потужностей:
«Ми взяли тему локалізації — і вже протягом кількох років бачимо результат у фінансових показниках підприємств, обсягах виробництва та кількості робочих місць. Тепер вимоги локалізації поширюються не лише на машинобудування, а й на інші галузі, зокрема легку промисловість і виробництво ліфтів».
Він наводить приклад програм міжнародної допомоги: донори на кшталт USAID не просто ввозять готову техніку в Україну, а замовляють її виробництво безпосередньо на українських підприємствах — і лише потім передають громадам. За словами пана Олександра, самостійно вибудувати такий механізм жодне окреме підприємство не в змозі — це можливо тільки через галузеву асоціацію.
«Навіщо бізнесу вступати у Федерацію?»
Олександр Дорош каже, що це питання йому ставлять постійно — і в нього є готова відповідь:
«Я запитаю його: хто сьогодні доносить потреби вашого підприємства до органів влади? Хто допомагає створити умови, за яких вам буде легше працювати, залучати інвестиції та виходити на нові ринки?»
Логіка проста: коли до влади звертається одне підприємство, це виглядає як лобіювання приватного інтересу. Коли позицію представляє національне об'єднання — це вже голос усього сектору, з яким мають рахуватися. Так, за словами пана Олександра, влаштовано в усьому цивілізованому світі: у США лобізм офіційно врегульований, у Японії саме національні федерації визначають напрями, за якими мають розроблятися закони й програми підтримки промисловості.
Він не приховує, що перша реакція власників підприємств часто скептична — мовляв, «вже вступав у різні асоціації, а окрім форумів і презентацій нічого не було». Тому, наголошує Дорош, важливо саме конкретні результати: локалізація, шкільні автобуси, залучення міжнародного фінансування під українське виробництво — все це вимірювані ефекти, а не декларації.
Що заважає галузі рости
Серед ключових умов для розвитку галузі Дорош називає передбачуваність і стабільність правил гри на довгу перспективу, а також доступне довгострокове фінансування:
«Бізнесу потрібні довгострокові кредити під помірні відсотки. Обладнання повинно окупатися протягом трьох-п'яти років. Якщо кредитний ресурс коштує близько 19–20% річних, підприємство не зможе повернути інвестицію за цей період».
У результаті, підприємства змушені експлуатувати обладнання по 10–15 років замість того, щоб регулярно оновлювати технології — а в машинобудуванні технологічний цикл змінюється кожні три-п'ять років. Не можна орієнтуватися і лише на найнижчу ціну закупівлі: імпортний товар сьогодні може бути дешевшим, але завтра його виробник піде з українського ринку — і техніка залишиться без сервісу й запчастин. Український же виробник залишається в країні, створює робочі місця, сплачує податки й забезпечує обслуговування. Свій підхід Олександр описує так:
«Я називаю такий підхід здоровим промисловим патріотизмом і здоровим промисловим протекціонізмом. Саме ці принципи повинні лежати в основі рішень посадовців, відповідальних за економічну та фінансову політику».
Побажання колегам
Напередодні професійного свята Олександр Дорош звертається насамперед до тих, хто зараз тримає виробництво під час війни:
«Потрібно об'єднуватися, знаходити синергію та вибудовувати діалог. Не боротися одне проти одного, а спільно протистояти ворогу, захищати свій внутрішній ринок і виходити на експортні ринки. Одному підприємству важко витримати одночасно і тиск воєнної агресії, і тиск імпорту».
І підсумовує головну думку всієї розмови:
«Сьогодні Федерація роботодавців України є найбільш ефективною платформою для об'єднання зусиль українського бізнесу».